Нові затримання учасників наркокартелю «Хімпром»

Нові затримання учасників наркокартелю «Хімпром». 

Знищують відгалуження злочинної спільноти по всьому світу.

Масштабну спецоперацію на двох континентах провела поліція трьох країн – України, Албанії та Казахстану. У координації з Інтерполом і DEA (США) ліквідували мережу вербувальних call-центрів «Хімпрому». Фактично – кадрове крило транснаціональної наркоімперії.

Через ці call- центри «Хімпром» набирав персонал, який обслуговував міжнародну наркоторгівлю: хіміків, наркокур’єрів, закладників. Людей затягували в кабалу, з якої не було виходу. Злочинці користувались вразливим станом громадян: підшукували кандидатів на сторінках груп біженців у соцмережах. Масово розсилали фейкові вакансії, пропонували легкі гроші на красиве життя. А всередині працівники стикалися з жорсткою системою покарань і значними грошовими штрафами. Тих, хто хотів звільнитися, карали фізично і позбавляли волі.

В результаті року ретельної роботи, 

ініційованої Департаментом боротьби з наркозлочинністю НПУ та ГСУ, спільними силами

- було остаточно припинено діяльність 2 вербувальних ланок, які діяли як у Європі, так і в Азії

- взято під варту сімох осіб, зокрема співорганізатора і вербувальників. Дев’ятьом особам оголошено підозру, двом – заочно, в їх числі – лідер «Хімпрому», який вже перебуває в розшуку і наразі переховується за океаном.

- 17 осіб затримано в Казахстані. Ще двох громадян України, які незаконно утримували операторів call-центрів та застосовували до них насильство, судять в Албанії.

- Під час спецоперації встановлено десятки активних членів «Хімпрому», а також 31 телеграм-канал з продажу наркотиків, вилучено наркопродукцію.

Тотальне знищення наркомереж є визначним прецедентом у сучасній правоохоронній практиці, який підтверджує високий професіоналізм української поліції, відмічений нашими міжнародними партнерами.

Ця операція наочно демонструє: міждержавне партнерство, співпраця з Інтерпол, Європол, DEA USA та рішучі спільні дії є вирішальною силою у боротьбі з глобальною наркозлочинністю.

Детальніше »

Епідеміологія алкоголізму та статистика у 1950-1960 роках

Епідеміологія алкоголізму та статистика у 1950-1960-х роках

Людський рід дуже довго, принаймні 99% тривалості свого існування, не знав дії алкоголю.

 

Можливість виготовлення алкогольних виробiв з'явилася з виникненням керамічної техніки, тобто на початку неолітичного чи наприкінці мезолітичного періоду. На Близькому Сході вона ймовірно належить до восьмого тисячоліття до нашої ери. Ні в одного народу алкоголізм не міг виникнути раніше десяти тисяч років тому. У перших писемних документах, що вказують на появу агрокультури, є відомості про наявність хронічного алкоголізму у народів давнини та про його руйнівну дію. Повільний розвиток техніки не дозволяв давнім народам виготовляти спиртні суміші міцністю понад 20% етанолу (спирту).

Fouquet (1959) наводить дані de Felie (1936), який підкреслив вплив релігії на поширення опіюючих виробів (священні алкогольнi ритули давніх греків, германців, кельтів). На зв'язок поширення алкоголю з релігією вказував Jellinek. Hirsch також зазначає зв'язок між поширенням вживання вина та релігією. Він виявив у тексті біблії понад 250 згадок про вино. Давньогрецький філософ Платон вимагав, щоб діти до 18 років не поглинали вино. При цьому Платон посилається на низку заборонних заходів, що здійснювалися жителями Криту, лакодемонянами та інш.

Fouquet, посилаючись на фінського дослідника Туомінена, говорить про низку заходів, що забороняють поглинати алкоголь, які здійснювалися в Іраку, Ірані (культ Зороастра), Індії (браміни, буддисти), греко-римському світі, іудейській релігії, у християнстві після лютеранської реформи і, нарешті, ісламом.

Glloor вважає, що розвиток техніки і цивілізації сприяв поширенню алкогольних сумішей, особливо у германців і слов'ян, чому сприяло також поширення християнства.

Після досліджень Альбуказіса, який відкрив алкоголь у вині у XII столітті, і Раймонда Луллі, який оволодів технікою дистиляції алкоголю у XIV столітті, відомою арабам ще у VIII столітті, алкоголь набуває широкого поширення. На думку Fouquet, автором першої теорії виникнення алкоголізму є Монтеск'є, який вважав, що ступінь поширення пияцтва пропорційний степеню холодності та вологості клімату. Він також вважав, що ступінь впливу алкоголю на здоров'я неоднаковий у різних країнах.

Виникнення алкоголізму як масового явища, свого роду пандемії, почалося з епохи капіталізму, особливо у XVIII та XIX століттях.

Поширення алкогольних захворювань, особливо хронічного алкоголізму, серед населення нині погано вивчене, оскільки багато осіб, залежних від алкоголю, приховують свою залежність, а інші, особливо у початковій стадії алкоголізму, не звертаються по допомогу. У зв'язку з цим матеріали з епідеміології алкоголізму мають лише відносне значення.

Jellinek (1951), голова Комісії експертів зі статистики алкоголізму при ВООЗ, наводить дані (1952): у Швейцарії страждають на алкоголізм 1,6% дорослого населення, у Франції — 1,4%, у США — 0,95%, в Англії — 0,28%. Близько до неї стоять Норвегія, Фінляндія. Проте, за новішими даними, алкоголізм у останнє десятиліття зріс. Це видно з такого. Bonfiglio (1963), торкаючись поширення алкоголізму в Італії, вказував, що хоча Італія не належить до числа країн з особливо сильним поширенням алкоголізму, але за останні роки алкоголізм у ній значно зріс. 

Так, наприклад, якщо в 1947 р. кількість алкоголіків із психозами, вперше прийнятих до психіатричних лікарень, була 900 осіб, то в 1960 р. вона зросла до 2000 осіб. Загальна кількість осіб з алкогольними психозами, прийнятих за ці 14 років до психіатричних лікарень Італії, перевищувала 23 000 осіб, 9/10 з них становили чоловіки, хоча за останні роки сильно збільшилася кількість жінок, хворих на алкоголізм, а також кількість алкоголіків молодших за 30 років; 96% алкоголіків поглинали переважно виноградне вино. У 1947 р. поглинання вина в Італії на рік склало 72 л на людину, в 1960 р. воно збільшилося до 107 л; поглинання пива підвищилося з 2 до 6 л, а міцних спиртних сумішей — з 0,5 до 1—1,5 л.

Деяке уявлення про епідеміологію алкоголізму 

можуть дати відомості про кількість алкоголю на рік на душу населення в різних країнах, які наводять Keller і Efron (1958) (табл. 1).

У таблиці обсяги наведено в літрах самих алкогольних сумiшей, а також вказано кількість — абсолютного спирту (чистого етанолу) у літрах на душу населення.

Країна: Франція; Роки: 1850; Горілка 50% етанолу: 4,89; Вино: 115,92; Пиво: 22,34; Всього абсолютного алкоголю (этанолу. спирту): 12,73 л.

Країна: Франція; Роки: 1955–1956; Горілка 50% етанолу: 9,00; Вино: 234,23; Пиво: 36,94; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 20,40 л.

Країна: Франція; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 1,08; Вино: 156,76; Пиво: 5,13; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 13,31 л.

Країна: Італія; Роки: 1950–1955; Горілка 50% етанолу: 3,93; Вино: 79,50; Пиво: 63,48; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 10,80 л.

Країна: Швейцарія; Роки: 1953–1954; Горілка 50% етанолу: 1,54; Вино: 8,55; Пиво: 141,54; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 9,30 л.

Країна: Австралія; Роки: 1955; Горілка 50% етанолу: 3,20; Вино: 2,40; Пиво: 141,57; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 9,09 л.

Країна: Зеландія; Роки: 1954; Горілка 50% етанолу: 1,75; Вино: 0,65; Пиво: 141,49; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 7,92 л.

Країна: Бельгія; Роки: 1957; Горілка 50% етанолу: 6,43; Вино: 4,58; Пиво: 78,05; ВВсього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 7,18 л.

Країна: США; Роки: 1952; Горілка 50% етанолу: 4,96; Вино: 2,36; Пиво: 85,92; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 6,73

Країна: Канада; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 4,82; Вино: 9,07; Пиво: 93,30; Всього абсолютного алкоголю: 6,67 л.

Країна: Нiмеччина; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 8,27; Вино: 2,62; Пиво: 37,13; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 5,82 л.

Країна: Швеція; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 1,36; Вино: 3,80; Пиво: 86,35; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 5,09 л.

Країна: Данія; Роки: 1954; Горілка 50% етанолу: 1,78; Вино: 1,07; Пиво: 69,63; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 4,31 л.

Країна: Ірландія; Роки: 1955; Горілка 50% етанолу: 4,97; Вино: 2,90; Пиво: 9,70; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 3,39 л.

Країна: Фінляндія; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 3,69; Вино: 2,0; Пиво: 25,27; ВВсього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 3,34 л.

Країна: Нідерланди; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 3,49; Вино: 1,60; Пиво: 30,02; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 3,06 л.

Країна: Норвегія; Роки: 1956; Горілка 50% етанолу: 4,30; Вино: 0,87; Пиво: 8,45; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту): 2,60 л.

Країна: Ісландія; Роки: 1952; Горілка 50% етанолу: 4,30; Вино: 0,87; Пиво: 8,45; Всього абсолютного алкоголю (этанолу, спирту):  2,60 л.

За даними Fouquet (1959), споживання алкоголю у Франції в 1938 р. було вищим, ніж у 1956 р. Він вказує, що дорослий француз поглинає на рік 30 л чистого алкоголю; за його словами, ця цифра страхітлива, якщо порівняти її з такого роду поглинанням в інших країнах. Однак, пише Fouquet, якщо врахувати якість алкоголю і форму його прийому, то збентеження не буде настільки значним. Офіційна пропаганда у Франції вважає, що 1 л 10% етанолу вина, що поглинається щодня, є максимальною дозою, на рік же це складе 36 л чистого алкоголю. Навіть якщо брати рекомендований в у ВООЗ мінімум, тобто 0,5 л вина на день, підкреслює Fouquet, то це складе 18 л етанолу, вище, ніж в інших країнах: Італії — 14,2, Швейцарії — 12,0, Бельгії — 8,8, США — 8,8, Великій Британії — 8,5, Норвегії — 3,0. 

Ким вважати людину, що поглинає з їжею щоразу 0,5 л 10% етанолу вина, тобто поглинає на рік 18 л чистого алкоголю? Чи вважати її хворою на алкоголізм при застосуванні нею дози, яка є її індивідуальною нормою. Така людина може бути хворим алкоголіком, але може бути і психічно здоровою. Тому визначення алкоголізації населення на основі лише кількості споживаного алкоголю на душу населення може бути оманливим, і математична постановка цього питання має бути обережною.

У Франції, за даними Fouquet (1959), є 1,5 млн залежних алкоголіків. Смертність серед чоловіків там вища, ніж в інших країнах, що можна пояснити значною кількістю поглинання алкоголю.

Bowman (1962), посилаючись на повідомлення доктора Дюссельдорфа, зроблене ним на психіатричному конгресі в Монреалі (Канада), вказує, що алкоголізм у ФРН (Західна Німеччина) помітно зріс. На думку Левіна, у Західній Німеччині є близько 7 млн залежних алкоголіків.

У США відомий дослідник у галузі алкоголізму Айві вказував, що щодо впливу на смертність та інвалідність алкоголізм є третьою проблемою американської охорони здоров'я. Приблизно 3% населення США страждають на алкоголізм. Алкоголізм так справедливо вважають національним лихом.

За даними Moore (1964), на з'їзді японського Товариства неврології та психіатрії та Американської психіатричної асоціації, що відбувся у травні 1963 р., одна із секцій була присвячена питанню про наркотичний алкоголізм. На цій сесії наголошувалося, що алкогольні суміші відіграють велику роль у японському житті. На всіх святах, офіційних та домашніх, споживання алкоголю обов'язкове. Найбільш поширений напій саке, який виходить бродінням рису і містить 16% этанолу. Існують різні його види, у великих розмірах виготовлені домашнім шляхом (самогон). На другому місці після саке стоїть поглинання пива, а останнім часом дедалі більше збільшується поглинання віскі. Вважається, пише Moore, що кількість алкоголіків в Японії дорівнює 3% населення — цифра, близька до такої в США.

Таким чином, поширення алкоголізму у багатьох країнах займає чільне місце. Тому слід вважати, що алкоголізм — найбільш поширене явище серед населення багатьох країн, у зв'язку з чим організація профілактики та допомоги алкоголікам є однією з актуальних проблем охорони здоров'я у всьому світі.

Детальніше »

«Медова пастка» тютюнового капіталу: як вейпи замінюють тверезість новою порцією отрути

«Медова пастка» тютюнового капіталу: як вейпи замінюють тверезість новою порцією отрути

Постачальники нікотину — дуже хитрі та пiдступнi тварини... це ніби бджоли проти меду? У цю нісенітницю повірить лише дурень.

Порівняння з бджолами проти меду влучає прямо в ціль, але реальність ще тонша і брудніша, оскільки виробники нiотинової наркотичної отрути через упереджені інститути на кшталт Кокранівських оглядів намагаються переконати суспільство, що один спосіб поглинання токсинів нібито рятує від іншого.

Хибна альтернатива та підміна предмета суперечки полягають у тому, що нам пропонують обирати між цигарками та вейпами, тобто між палiнням та електронним поглинанням нiкотину. З точки зору логіки тверезості це суперечність, де третього не дано: або організм захищений від отрути й очевидна повна чистота, або відбувається безперервне поглинання отрути. Перехід людини з цигарок на електронні інгалятори — це не відмова від залежності, а зміна форми доставки нікотинової отрути в організм під прикриттям прогресивних технологій.

Маніпуляція статистикою та високою впевненістю проявляється у заявах про те, що надійність даних висока і майбутні дослідження нічого не змінять. Справжня наука ніколи не говорить мовою непогрішних догм і тим більше не обслуговує інтереси корпорацій, що продають хімічні речовини. Цифра у шістдесят відсотків зростання успіху означає лише те, що людей успішно пересаджують з одного наркотику на інший, фіксуючи це як перемогу охорони здоров’я.

Індустрія перехресного фінансування бізнесу працює бездоганно, оскільки тютюнові гіганти вже давно контролюють ринок вейпів та електронних систем доставки нікотину. Їм вигідно створювати ілюзію боротьби з курінням, щоб утримувати споживача на гачку довічної залежності, просто перекладаючи гроші з однієї своєї кишені в іншу.

Продажні журналісти радісно підхоплюють і поширюють ці релізи, бо вся ця система побудована на взаємному фінансуванні. Замість того, щоб прямо заявити про необхідність повного припинення споживання токсинів і очищення свідомості, читачеві підсувають чергову маркетингову пастку, де отруту рекламують як ліки від самого себе.

Дурналісти — це перші продажні інформаційні повії:

"Те, про що так довго твердили більшовики, знову виявилося правдою —

Кокранівський огляд проаналізував 80 досліджень, у яких загалом взяли участь 29 861 дорослих курців, і в яких порівнювали нікотинові вейпи з іншими засобами, що пропонуються для відмови від куріння.

Існують переконливі дані, що нікотинові електронні сигарети підвищують показники відмови від куріння через шість місяців і пізніше порівняно з нікотинозамісною терапією», — заявила журналістам на прес-брифінгу, присвяченому доповіді, старша авторка огляду з Університету Массачусетсу в Амхерсті Джеймі Хартманн-Бойс, додавши, що нікотинові вейпи підвищують ймовірність відмови від куріння приблизно на 60 %.

Ми маємо високу впевненість у цих даних, тому не вважаємо, що майбутні дослідження зможуть суттєво змінити ці висновки», — додала вона.

________

P.S

Мозок людини, яка має нікотинову залежність, не усвідомлює, що вона використовує свій рот не за призначенням!

Детальніше »

Шкода теорії «співзалежності» для людини та її родини

Шкода теорії «співзалежності» для людини та її родини

Щоб зрозуміти, як виникла сучасна понятійна підміна, необхідно звернутися до історії. Термін «співзалежність» (codependency) не має одного-єдиного автора. Це концепт, який формувався на стику 1970-х і 1980-х років в американських клініках із лікування залежностей та терапевтичних спільнотах, зокрема в контексті розвитку руху Анонімних Алкоголіків та програм Al-Anon.

Однак можна виділити ключових фігурантів, які оформили ці уявлення в академічні та популярні теорії:

Першопрохідці та розробники концепції (1970–1980-ті роки)

Ернест Куртц (Ernest Kurtz) — один із перших дослідників історії Анонимних Алкоголіків, який аналізував динаміку сімей, де є залежний, і ввів поняття «ко-алкоголізм» (co-alcoholism).

Клаудія Блек (Claudia Black) — психотерапевт, одна з перших, хто системно описав вплив отруєння спиртом у сім'ї на дітей. У своїй роботі «It Will Never Happen to Me» (1981) вона сформулювала приховані правила таких сімей: «не говори, не довіряй, не відчувай».

Шерон Вепшайдер-Крус (Sharon Wegscheider-Cruse) — авторка книги «Another Chance» (1981), яка розробила концепцію сімейних ролей (Герой, Цап-відбувайло, Втрачена дитина, Блазень), що виникають у відповідь на хімічне самоотруєння одного з членів родини.

Автори, які популяризували термін і зробили його комерційною базою

Мелоді Бітті (Melody Beattie) — саме вона зробила цей термін всесвітньо відомим. У 1986 році вийшов її бестселер «Рятувати чи рятуватися? Як позбутися співзалежності» (Codependent No More). Бітті вивела поняття за межі клінік і описала співзалежність як паттерн поведінки, за якого людина дозволяє поведінці іншого впливати на себе і прагне контролювати цю поведінку.

Чарльз Вітфілд (Charles Whitfield) — психіатр, автор книги «Healing the Child Within» (1987), який спробував дати співзалежності визначення як «розладу втрати свого Я».

Піа Мелоді (Pia Mellody) — провідний фахівець центру The Meadows, авторка книги «Facing Codependence» (1989), яка пов'язала співзалежність із дитячими травмами та порушенням процесів розвитку особистості.

Аналітичний розбір концепту крізь призму Логосу

З точки зору суворого логічного аналізу, до теорії співзалежності важливо ставитися з граничною термінологічною обережністю, оскільки в масовій поп-психології відбувся зсув:

Уведення від предмета думки: 

Поняття «співзалежність» стало використовуватися медійними психологами для того, щоб змістити фокус уваги з факту самоотруєння отрутою або прямого соціального конфлікту на абстрактні «внутрішні дефіцити» родичів.

Підміна понять: 

Природну емоційну реакцію близьких на хімічне руйнування сім'ї та їхні законні спроби захистити свій житловий простір софістично прирівняли до «психічного розладу» самого родича.

Розмивання відповідальності: 

Поп-психологічна концептуалізація співзалежності перенесла провину з самої людини, яка поглинає токсини, на оточуючих її людей, які нібито «попускають» її поведінці або «неправильно її мотивують».

Руйнівні наслідки концепту для родини

Коли поп-психологічний концепт «співзалежності» перетворюється з описового терміна на керівну догму, він завдає колосальної шкоди, остаточно заплутуючи близьких отруйника та позбавляючи їх ґрунту під ногами.

Психологічна інверсія провини та легалізація насильства

Головна небезпека теорії «співзалежності» полягає в тому, що вона софістично змінює місцями причину та наслідок. Природна реакція самозбереження — тривога, біль, спроби припинити поглинання токсинів у домі — оголошується «патологією родича».

У результаті людина, чиє життя та житловий простір руйнують регулярним вливанням спирту, замість допомоги отримує звинувачення в «неправильній поведінці» або «бажанні контролювати». Це призводить до глибокого почуття провини, паралізує волю родичів і дає отруйнику зручне виправдання продовжувати прийом отрути.

Дезорієнтація та відмова від просторового захисту

Замість того щоб навчити сім'ю чітким діям щодо забезпечення особистої безпеки, нормативно-правового захисту майна та жорсткої просторової ізоляції від отрути, теорія «співзалежності» уводить близьких у нескінченне колупання у власних «дитячих травмах» та «пошуках кордонів».

Поки родич на прийомах у психологів «лікує свою співзалежність», фізична небезпека в домі нікуди не зникає. Відбувається втрата часу, ресурсів та реального контролю над безпекою родини.

Створення комерційного симулякра та нескінченного ринку послуг

Концептуалізація співзалежності як «хронічного розладу» створила ідеальний маркетинговий інструмент для інфобізнесу. Оскільки оголосити «співзалежною» можна абсолютно будь-яку людину, яка відчуває стрес від проживання з отруйником, виникає нескінченний цикл продажів: від «діагностичних консультацій» до багаторічної терапевтичної залежності від самого фахівця.

Людині продають ідею про те, що вона «хвора», хоча насправді вона перебуває в обстановці безперервної агресії та вимагає не лікування, а понятійної ясності й алгоритму правового та просторового захисту.

В економічній реальності ринку псевдотерапевтичних послуг складається наступна картина:

Недієздатність суб'єкта поглинання отрути 

Людина, яка системно вливає в себе токсини, швидко втрачає працездатність, фінансову дисципліну та соціальний капітал. У неї банально немає грошей на оплату комерційних фахівців чи «мотиваційних сесій».

Пошук платоспроможного контрагента 

Псевдопомагачі не можуть побудувати стійкий бізнес на людині, у якої немає ресурсів. Їм потрібен той, у кого є реальний дохід, заощадження, нерухомість та емоційна вразливість. Цим контрагентом стають близькі родичі.

Технологія «навішування боргу» 

Щоб змусити родичів регулярно платити, інфобізнес від психології застосовує софістичну інверсію: Родичам оголошують: «Ваш близький поглинає отруту, тому що ви співзалежні, ви його провокуєте своєю тривожністю та контролем». Формується штучна провина: «Він руйнує себе через вашу невилікувану травму». Слідом продається рішення: «Щоб він припинив отруєння, вам потрібно спочатку пройти у нас курс із виходу зі співзалежності».

Підсумок цієї схеми очевидний:

«Суб'єкт самоотруєння» виводиться з поля правової та особистої відповідальності (у нього «немає грошей» і «немає мотивації»). Родичі перетворюються на фінансового донора для «терапевтів», виплачуючи гроші за роботу з власними природними реакціями страху та болю. Виникає паразитичний фінансовий трикутник, у якому отруйник продовжує поглинати отруту, консультант отримує стабільний дохід, а родич втрачає ресурси та житловий простір.

Висновок

Теорія «співзалежності» у її масовому виконанні виконує роль димової завіси. Вона уводить суспільство від головного факту — факту регулярного поглинання токсинів та руйнування розуму — в область безглуздих емоційних маніпуляцій, які виправдовують «суб'єкт самоотруєння» та знезброюють його жертву.

З точки зору законів логіки та закону виключеного третього, існує тільки контрадикторна пара:

Або Тверезисть, або Самоотруєння (залежність). Третього не дано.

Уся теорія «співзалежності» — це штучний софістичний симулякр, створений для:

• Розмазування контрадикторної опозиції «тверезість / отруєння».
• Створення псевдонаукового «сірого поля», у якому жертву агресії оголошують «співхворою».
• Заробляння грошей на природному інстинкті самозбереження родичів.

Людина або зберігає природну норму тверезості та захищає своє життя, або поглинає токсини. Жодної «співзалежності» в об'єктивній реальності не існує — є тільки тверезі люди, які потрапили в обстановку хімічної агресії, та індустрія псевдопсихологічних послуг, яка паразитує на їхньому болю.

Детальніше »

Для припинення алкогольної та нікотинової наркоманiї не потрібна мотивація

Для припинення алкогольної та нікотинової наркоманії не потрібна мотивація

Хіба для викриття алкогольної залежності потрібна мотивація? - це абсурд!

Це найнебезпечніша софістична маячня і повна інверсія смислів. Ідея про те, що для припинення самоотруєння нібито потрібна спеціальна «мотивація», — це одна з головних понятійних підмін, на яких тримається як алко-індустрія, так і ринок псевдопсихологічних послуг.

Якщо застосувати до цього твердження суворий логічний аналіз, софізм розсипається миттєво:

Порушення закону тотожності: 

Підміна інстинкту на «бажання» 

Мотивація — це психологічний спонукальний мотив до досягнення будь-якої штучної мети або набуття блага (наприклад, вивчити мову, купити будинок, зробити кар'єру).

Відмова від прийому отрути — це не «набуття нового блага», а повернення до базової норми природної тверезості та включення фундаментального інстинкту самозбереження.

Вимагати «мотивацію», щоб припинити вливати в себе спирт — це абсолютно те саме, що шукати «мотивацію», щоб не пити з калюжі, не сунути руку в палаючий вогонь або не ковтати щурячу отруту. Самозбереження не вимагає жодної зовнішньої «мотивації» — воно прошите в біологічній та психічній природі будь-якої живої істоти.

Замкнене порочне коло (Софізм «мотиваційної пастки») 

Маркетингова психологія стверджує: «Людина не може кинути отруєння, тому що у неї немає мотивації, а мотивації немає, тому що...
У результаті виходить софістичний абсурд:
Алкогольна отрута руйнує вольову сферу та хімію мозку. Псевдопомагачі кажуть отруйнику: «Знайди мотивацію всередині себе». Але всередині зруйнованої отрутою психіки немає і не може бути жодної здорової «мотивації»!
У результаті родичам продають «пошук мотивації» як нескінченну послугу, а сам отруйник продовжує поглинати отруту, виправдовуючи себе тим, що «мотивація ще не прийшла».

Заміна Логіки та Розуму на «Натхнення» 

Відмова від самоотруєння відбувається не через пошук ілюзорного «натхнення», а через включення розуму та усвідомлення реальності:

Не потрібно: шукати причину «чому я хочу жити тверезо». Потрібно: зрозуміти очевидний факт — спирт є протоплазматичною отрутою та нейротоксином, а його прийом є банальним знищенням власного організму.

Для того щоб прибрати руку з розпеченої плити, не потрібна мотивація. Потрібен лише факт усвідомлення того, що тобі боляче і ти руйнуєш свою плоть.

Підсумок Розмови про «мотивацію» до тверезості — це софістична викрутка, яка:

Виправдовує отруйника (мовляв, «він бенкетує не тому що залежний від отрути, а просто у нього мотивації немає»). Розводить родичів на гроші (продай їм «спосіб замотивувати»). Підміняє жорстку об'єктивну реальність (наявність отрути у доступі) безглуздим колупанням в абстрактних почуттях.

Тверезість — це природний стан людини за правом народження. Щоб залишатися тверезим, не потрібно жодної спеціальної «мотивації» — потрібно просто припинити вливати отруту у свій організм.

Вимагати «мотивацію» для припинення самоотруєння — це чистісінький софістичний абсурд - ця підміна тримається на змішуванні фундаментальних понять, за допомогою якого маркетологи від психології та продавці «послуг» виправдовують безперервний прийом отрути.

Якщо розібрати цей софізм з точки зору логіки та точного називання речей, виходить така картина:

Підміна категорії: 

«Потреба і бажання» Мотивація потрібна для досягнення штучної мети або здійснення дії, яка вимагає надзусиль заради набуття зовнішнього блага (наприклад, вивчити іноземну мову, пробігти марафон, побудувати бізнес).

Відмова від отрути — це не «досягнення нової вершини», а повернення до природної норми за правом народження - до природних налаштувань організму. Вимагати «мотивацію», щоб перестали вливати в себе етанол або нiкотин, — це те саме, що шукати «мотивацію», щоб прибрати руку з розпеченої плити або перестати пити з калюжі. Тут працює не «мотивація», а банальний інстинкт самозбереження та здоровий глузд.

Пастка «очікування натхнення» 

Концепт «пошуку мотивації» створює зручний алібі-механізм: Залежний каже: «Я б кинув, але у мене поки немає мотивації». Псевдоконсультанти кажуть родичам: «Ви повинні правильно його замотивувати».

У результаті процес припинення самоотруєння відкладається на невизначене майбутнє, а сама отрута продовжує руйнувати мозок та вольову сферу. Але біда в тому, що всередині зруйнованої токсинами психіки жодна «здорова мотивація» зародитися не може в принципі, поки отруту продовжують вливати.

Заміна Знання на Ілюзію 

Відмова від поглинання токсинів відбувається не тоді, коли людину «надихнули», а коли відновлюється закон тотожності у її свідомості: Людина перестає називати отруту «веселощами», «розслабленням» чи «традицією».

Вона чітко бачить факт: спирт — це нейротоксична отрута, а її прийом — це пряме хімічне руйнування власних органів та мислення.

Щоб припинити поглинати отруту, не потрібне «натхнення» чи «мотивація». Потрібен лише прямий облік реальності та повернення до здорового глузду та логічного мислення.

Вимагати від залежного мотивацію - це шарлатанство! Це не просто шарлатанство, а жорстоке софістичне здирництво та професійна непридатність.

Коли так званий «фахівець» чи торговець «діагностиками» каже: «Ми не можемо допомогти, поки у нього немає мотивації» або «Спочатку знайдіть мотивацію», він здійснює потрійне обманство:

Перекладання відповідальності на жертву 

Фахівець бере гроші (або заманює на послуги), а коли результат дорівнює нулю, розводить руками: «Ну, у нього ж не було мотивації!». Це геніальна для шарлатана схема: якщо «клієнт» одужав — це заслуга психолога, а якщо продовжує поглинати токсини — «сам винен, не захотів, не замотивувався».

Ігнорування фізіології та логіки 

Мозок людини, у який регулярно вливають нейротоксини, перебуває у стані хімічної та структурної деградації. Вимагати від отруєного розуму щирої, усвідомленої «мотивації до тверезості» — це абсолютно те саме, що вимагати від людини з переламаними ногами «мотивації бігати марафони». Це явний софізм і знущання зі здорового глузду.

Торгівля повітрям 

Оголошуючи «мотивацію» головною умовою, шарлатани створюють нескінченний ринок послуг:

• «Курс із пошуку мотивації» 
• «Сесія з мотивації родичів» 
• «Психотерапія для вироблення мотивації»

Це чистий симулякр. Людині не потрібно «шукати мотивацію». Людині потрібно відновити предметне мислення, показати суворий факт того, що спирт — це отрута, забезпечити фізичну та просторову ізоляцію її житлового простору від отрути та усунути у мозку алкогольне протиріччя!

Вимагати «мотивацію» від хімічно отруєної людини — це найяскравіший маркер інфоциганства та абсолютної смислової порожнечі!

Детальніше »

«20 років пошуку та прорив у науці: Отримано свідоцтво на унікальний метод деконструкції адиктивних софізмів»

«20 років пошуку та прорив у науці: Отримано свідоцтво на унікальний метод деконструкції адиктивних софізмів»

Офіційно зареєстровано державну науково-практичну працю та отримано свідоцтво про реєстрацію авторського права № 149890 від 6 серпня 2026 року.

МІНЕКОНОМІКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОРГАН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ДЕРЖАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ» (УКРНОІВІ) вул. Дмитра Годзенка, 1, м. Київ, 01601, тел.:+380 44 209-27-06, +380 67 501-05-95 e-mail: office@nipo.gov.ua, https://www.nipo.gov.ua, код згідно з ЄДРПОУ 44673629

Автори (співавтори): Громадська організація «Тверезий Чернігів», Артем Миколайович Ступаков, Олександр Степанович Кандибка.

Місце видання та рік: Київ — 2026.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ПРАЦЯ
«Система інтелектуальної деконструкції адиктивних софізмів: метод логіко-філософської реструктуризації свідомості залежного»

Суть методу: В роботі описано новаторський метод позбавлення від залежностей, аналогів якого немає у світі. Система базується на інтелектуальній деконструкції адиктивних софізмів через суворе дотримання законів формальної логіки, семантичну дезінфекцію та запуск процесів нейропластичності за моделлю німецького біохіміка Фредерика Фестера (Frederic Vester)

ВСТУП. Маніфест Суб'єкта.

(уривок з праці - 37 сторінок)

"... Сучасна практика корекції адиктивних станів та реабілітації осіб з хімічними залежностями перебуває у глибокому методологічному глухому куті. Ця криза зумовлена фундаментальним дефектом у самому визначенні природи адикції. Традиційна медична модель розглядає залежність як «хронічне рецидивуюче захворювання», що фактично виводить проблему зі сфери відповідальності розуму пацієнта, перетворюючи його на пасивний об'єкт медичних та психологічних маніпуляцій.

Визнання залежності хворобою — це соціальний наркоз, що дозволяє людині уникнути критичного аналізу власної поведінки. Традиційні терапевтичні підходи припускаються методологічної помилки, намагаючись впливати хімією або кодуванням на те, що не є продуктом свідомого вольового рішення. Насправді припинення поглинання токсинів відбувається як автоматичний результат усунення хибних смислів, а не як акт волі. Організм як біологічний носій лише виконує команду, віддану пошкодженим понятійним апаратом.

Кожна дія Суб’єкта, включно з актом самоотруєння, є результатом цілеспрямованого вибору, а не наслідком вимушеної фізіологічної потреби. Поки розум не видасть внутрішню згоду — санкцію, сформовану на базі адиктивного софізму, — жоден біохімічний процес не примусить людину до отруєння. Первинний об’єкт патології лежить виключно у структурі мислення, яке помилково санкціонує деструктивний акт як необхідний або допустимий.

Наукова новизна пропонованого підходу підтверджується сучасними даними нейробіології та теорії інформаційних систем, зокрема працями німецького біохіміка Фредеріка Фестера. Згідно з біохімічною моделлю пам'яті, будь-яка стійка інформація фіксується в мозку у вигляді конкретних макромолекул РНК та пептидних ланцюгів.

Таким чином, адиктивний софізм — це не просто абстрактна помилка в міркуваннях, а матеріалізований «хімічний відбиток» у нейронній мережі. Прийнята Суб’єктом санкція на самоотруєння стає біологічною структурою, яка вимагає свого підтвердження через повторні акти інтоксикації.

Отже, інтелектуальна деконструкція за методом Діаналізу виступає тут як своєрідний «інформаційний розчинник», який через усвідомлення та усунення логічного протиріччя запускає процес нейропластичності — руйнування деструктивних білкових зв'язків та відновлення біологічної норми.

Принципова відсутність аналогічних методик у світовій практиці пояснюється пануванням у наркології парадигми контрарних відносин, при яких залежність розглядається як «хронічний стан», що вимагає управління, а не як логічна помилка, що вимагає деконструкції. Світова наукова традиція штучно розділяє біохімічні дослідження пам'яті та формально-логічний аналіз когнітивних процесів, що перешкоджає створенню єдиного методу інтелектуальної деконструкції, запропонованого в цій праці.

Світова наука традиційно розділяє біохімію (вивчення макромолекул РНК і пептидів) та формальну логіку (аналіз софізмів і еквівокацій). Фахівці в галузі наркології не володіють компетенціями в галузі логіко-філософської деконструкції, а філософи, своєю чергою, рідко займаються прикладною нейробіологією. Діаналіз вперше здійснив синтез цих областей, довівши, що «інформація як білковий запис» і «логічна помилка» — це два описи одного й того самого процесу...

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ МАНІФЕСТ МЕТОДУ: 

Парадигмальні підстави деконструкції софізмів

Парадокси мислення — основа тютюнової та алкогольної залежності; причиною є парадоксальні софістичні конструкції, вбудовані в мозок людини, а не емоційні стани чи фізична залежність. Це штучно створена система, в яку спрямовують свідомість жертви. Залежність тримається саме на ментальних вірусах — софізмах, хибних нелогічних конструкціях, що зафіксовані в розумі людини. Фізіологія та емоції — це вже наслідок, а не першопричина.

Консультант-діаналітик — це людина, яка володіє прийомами діаналізу. Правильними запитаннями він «підштовхує» клієнта до роздумів і тим самим підводить його до самостійного вирішення проблеми. Консультант за допомогою суворого діаналітичного розбору понять і точних запитань допомагає клієнту ці парадокси розкрити та ліквідувати, при цьому дотримується дуже суворе ставлення до мови, слова та поняття.

Думка про те, що функція самозбереження вмикається миттєво через викриття обману, — це реальний прорив у розумінні психології залежної особистості. Це робить діаналіз не просто терапією, а «інженерією гідності» — класична наркологія та концепції спільнот «анонімних алкоголіків» не володіють подібним гносеологічним апаратом. Висловлюємо глибоку вдячність професору В. Ю. Зав'ялову, який був нашим наставником і вчителем.

Ця науково-практична праця стала результатом 20 років цілеспрямованої розробки та апробації методу, що дозволило перетворити практичний досвід на доведену наукову систему... "

Детальніше »

«Кривава благодійність»: як виробники отрути прикривають просування спиртного турботою про ветеранів

«Кривава благодійність»: як виробники отрути прикривають просування спиртного турботою про ветеранів

Знову на pravda.com.ua з'явилась публікация яка дуже цинічно просуває інтереси алкогольних компаній:

"Для нас було важливо знайти партнера, який дійсно допомагає українцям відчути смак життя та знову знайти опору під ногами. Це ідеально перегукується з нашою філософією KEEP WALKING – вона не лише про фізичний рух, а про силу знайти в собі ресурс рухатися далі, працювати та насолоджуватися життям, незважаючи ні на що", – пояснює Валентина Степанова.

Механіку допомоги реалізували максимально прозоро через найбільший український маркетплейс. "Ми обрали Rozetka, бо це один з найбільших майданчиків, де ми можемо прокомунікувати нашу ідею. У межах ініціативи 10% від вартості кожної проданої у травні-червні одиниці товару бренду – від доступного Red Label до преміального Blue Label – компанія спрямувала у фонд TYTANOVI", – додає Валентина Степанова.

За даними Rozetka, за два місяці у межах партнерства вдалося зібрати 1,33 млн грн.

Ці кошти TYTANOVI залучать, зокрема, для закупівлі високотехнологічних титанових імплантів, необхідних для протезування пацієнтів із важкими ампутаціями.

Як зазначив Вʼячеслав, сьогодні в Україні понад 100 000 захисників потребують протезування. І саме такі приватні ініціативи стають для багатьох тією самою опорою, що дозволяє знову вийти на прогулянку, сісти за кермо або просто впевнено тримати за руку близьку людину."

Це класичний, до цинізму вивірений приклад корпоративного софізму 

та етичного виверту, де продаж важких отрут лицемірно пакується в обгортку «турботи про ветеранів» і «допомоги у протезуванні».

З погляду системного аналізу тут працює кілька рівнів маніпуляції:

Оксиморон і підміна понять: 

Вираз про те, що алкогольний бренд допомагає «відчути смак життя», ув'язаний із філософією KEEP WALKING (яка для виробника є прямим маркетинговим закликом продовжувати поглинання алкогольної отрути), повністю нівелюється тим фактом, що саме алкоголь є причиною руйнування організму, та є однією з головних причин деградації та втрати життєвої опори.

«Кривава благодійність» (Cause-related marketing): 

Корпорація спрямовує крихту від своїх надприбутків (отриманих на самоотруєнні населення) на закупівлю імплантів для військових, які втратили здоров'я. При цьому бренд отримує колосальні дивіденди у вигляді відбілювання репутації, безкоштовного медійного охоплення та легітимізації своєї отрути на найбільшому маркетплейсі країни.

Циклічне відтворення проблеми: 

Індустрія спочатку руйнує генофонд, притуплює волю і створює соціальні проблеми, а потім за рахунок кривавих відсотків з продажу цієї ж отрути «благородно» ламає наслідки, виставляючи себе рятівником.

Учасники таких кампаній і медійні майданчики, що це тиражують, свідомо чи несвідомо стають елементами системи, яка монетизує людську біду і торгує ілюзією гуманізму на кості.

Напис «Johnnie Walker» виконано дуже дрібним шрифтом. 

Логотип ледь помітний.

Це класичний прийом прихованого маркетингу та обходу законодавчих обмежень на рекламу алкогольної отрути. Коли логотип і назву бренду роблять ледь помітними, а на перший план виводять абстрактні слогани на кшталт KEEP WALKING або благодійні гасла, виробники переслідують одразу дві цілі:

Юридична лазівка: Формально це подається як соціальна ініціатива фонду чи маркетплейсу, що дозволяє обійти прямі заборони на рекламу алкоголю в медіапросторі.

Глибинне якірне закріплення в підсвідомості: Дрібний логотип виконує роль тригера. Споживач бачить знайомий силует і слоган, підсвідомо пов'язуючи їх із відомою маркою спиртного, тоді як кристально чистий образ «благодійника» не викликає захисної реакції відторгнення, яку зазвичай викликає пряма реклама отрути.

Індустрія діє витончено: чим жорсткіше суспільство починає усвідомлювати руйнівну природу поглинання токсинів, тим тоншими і лицемірнішими стають маскування алкогольного капіталу.

Але в кінці статті KEEP WALKING має величезний шрифт.

Це фінальний штрих цинічної рекламної стратегії.

Маленький логотип потрібен лише для формального дотримання пристойності та обходу юридичних обмежень, а величезний слоган KEEP WALKING влучає прямо в ціль. Він закріплюється у свідомості читача як головний змістовний підсумок усієї публікації.

Замість реальної розмови про проблеми ветеранів або наслідки погіршення здоров’я, читачеві нав’язують емоційний якорь алкогольного бренду, перетворюючи благодійність на інструмент прихованого просування деструктивних звичок.

Сприйняття більшості людей побудоване на поверхневій емоційній реакції: «Гроші йдуть на протези для військових — хіба це погано?». На цьому етапі захисна реакція суспільства повністю блокується, адже виступати проти допомоги пораненим ніхто не стане.

Саме на це і розраховують технологи алкогольного капіталу. Благодійність тут використовується як моральна ширма (або «індульгенція»), яка закриває від очей справжню суть процесу:

Легітимізація отрути: Продаж важкого зілля вплітається у священну для суспільства тему захисту Батьківщини та порятунку героїв.

Зміщення фокуса: Увага читача повністю прикута до благородного порятунку воїнів, тоді як за кадром залишається той факт, що індустрія спочатку руйнує здоров'я і створює армії хворих та залежних вiд алкоголю людей, а потім із крихітної частки своїх надприбутків ламає власні ж наслідки, виставляючи себе благодійником.

Це класична софістична підміна: 

під прикриттям праведного і доброго вчинку читача змушують проковтнути приховану рекламу деструктивного алкогольного бренду і прийняти саму присутність алкогольної отрути в інформаційному та життєвому просторі як «норму».

Детальніше »