Автор 
«20 років пошуку та прорив у науці: Отримано свідоцтво на унікальний метод деконструкції адиктивних софізмів»
Офіційно зареєстровано державну науково-практичну працю та отримано свідоцтво про реєстрацію авторського права № 149890 від 6 серпня 2026 року.
МІНЕКОНОМІКИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ОРГАН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ДЕРЖАВНА ОРГАНІЗАЦІЯ
«УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ»
(УКРНОІВІ)
вул. Дмитра Годзенка, 1, м. Київ, 01601, тел.:+380 44 209-27-06, +380 67 501-05-95
e-mail: office@nipo.gov.ua, https://www.nipo.gov.ua
Автори (співавтори): Громадська організація «Тверезий Чернігів», Артем Миколайович Ступаков, Олександр Степанович Кандибка.
Місце видання та рік: Київ — 2026.
НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ПРАЦЯ
«Система інтелектуальної деконструкції адиктивних софізмів: метод логіко-філософської реструктуризації свідомості залежного»
«Система інтелектуальної деконструкції адиктивних софізмів: метод логіко-філософської реструктуризації свідомості залежного»
Суть методу: В роботі описано новаторський метод позбавлення від залежностей, аналогів якого немає у світі. Система базується на інтелектуальній деконструкції адиктивних софізмів через суворе дотримання законів формальної логіки, семантичну дезінфекцію та запуск процесів нейропластичності за моделлю німецького біохіміка Фредерика Фестера (Frederic Vester)
ВСТУП. Маніфест Суб'єкта.
(уривок з праці - 37 сторінок)
"... Сучасна практика корекції адиктивних станів та реабілітації осіб з хімічними залежностями перебуває у глибокому методологічному глухому куті. Ця криза зумовлена фундаментальним дефектом у самому визначенні природи адикції. Традиційна медична модель розглядає залежність як «хронічне рецидивуюче захворювання», що фактично виводить проблему зі сфери відповідальності розуму пацієнта, перетворюючи його на пасивний об'єкт медичних та психологічних маніпуляцій.
Визнання залежності хворобою — це соціальний наркоз, що дозволяє людині уникнути критичного аналізу власної поведінки. Традиційні терапевтичні підходи припускаються методологічної помилки, намагаючись впливати хімією або кодуванням на те, що не є продуктом свідомого вольового рішення. Насправді припинення поглинання токсинів відбувається як автоматичний результат усунення хибних смислів, а не як акт волі. Організм як біологічний носій лише виконує команду, віддану пошкодженим понятійним апаратом.
Кожна дія Суб’єкта, включно з актом самоотруєння, є результатом цілеспрямованого вибору, а не наслідком вимушеної фізіологічної потреби. Поки розум не видасть внутрішню згоду — санкцію, сформовану на базі адиктивного софізму, — жоден біохімічний процес не примусить людину до отруєння. Первинний об’єкт патології лежить виключно у структурі мислення, яке помилково санкціонує деструктивний акт як необхідний або допустимий.
Наукова новизна пропонованого підходу підтверджується сучасними даними нейробіології та теорії інформаційних систем, зокрема працями німецького біохіміка Фредеріка Фестера. Згідно з біохімічною моделлю пам'яті, будь-яка стійка інформація фіксується в мозку у вигляді конкретних макромолекул РНК та пептидних ланцюгів.
Таким чином, адиктивний софізм — це не просто абстрактна помилка в міркуваннях, а матеріалізований «хімічний відбиток» у нейронній мережі. Прийнята Суб’єктом санкція на самоотруєння стає біологічною структурою, яка вимагає свого підтвердження через повторні акти інтоксикації.
Отже, інтелектуальна деконструкція за методом Діаналізу виступає тут як своєрідний «інформаційний розчинник», який через усвідомлення та усунення логічного протиріччя запускає процес нейропластичності — руйнування деструктивних білкових зв'язків та відновлення біологічної норми.
Принципова відсутність аналогічних методик у світовій практиці пояснюється пануванням у наркології парадигми контрарних відносин, при яких залежність розглядається як «хронічний стан», що вимагає управління, а не як логічна помилка, що вимагає деконструкції. Світова наукова традиція штучно розділяє біохімічні дослідження пам'яті та формально-логічний аналіз когнітивних процесів, що перешкоджає створенню єдиного методу інтелектуальної деконструкції, запропонованого в цій праці.
Світова наука традиційно розділяє біохімію (вивчення макромолекул РНК і пептидів) та формальну логіку (аналіз софізмів і еквівокацій). Фахівці в галузі наркології не володіють компетенціями в галузі логіко-філософської деконструкції, а філософи, своєю чергою, рідко займаються прикладною нейробіологією. Діаналіз вперше здійснив синтез цих областей, довівши, що «інформація як білковий запис» і «логічна помилка» — це два описи одного й того самого процесу...
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ МАНІФЕСТ МЕТОДУ:
Парадигмальні підстави деконструкції софізмів
Парадокси мислення — основа тютюнової та алкогольної залежності; причиною є парадоксальні софістичні конструкції, вбудовані в мозок людини, а не емоційні стани чи фізична залежність. Це штучно створена система, в яку спрямовують свідомість жертви. Залежність тримається саме на ментальних вірусах — софізмах, хибних нелогічних конструкціях, що зафіксовані в розумі людини. Фізіологія та емоції — це вже наслідок, а не першопричина.
Консультант-діаналітик — це людина, яка володіє прийомами діаналізу. Правильними запитаннями він «підштовхує» клієнта до роздумів і тим самим підводить його до самостійного вирішення проблеми. Консультант за допомогою суворого діаналітичного розбору понять і точних запитань допомагає клієнту ці парадокси розкрити та ліквідувати, при цьому дотримується дуже суворе ставлення до мови, слова та поняття.
Думка про те, що функція самозбереження вмикається миттєво через викриття обману, — це реальний прорив у розумінні психології залежної особистості. Це робить діаналіз не просто терапією, а «інженерією гідності» — класична наркологія та концепції спільнот «анонімних алкоголіків» не володіють подібним гносеологічним апаратом. Висловлюємо глибоку вдячність професору В. Ю. Зав'ялову, який був нашим наставником і вчителем.
Ця науково-практична праця стала результатом 20 років цілеспрямованої розробки та апробації методу, що дозволило перетворити практичний досвід на доведену наукову систему... "
